Одна з глав (глава 36, якщо комусь це важливо) чудовою і цікавої книги популяризатора математики Мартіна Гарднера «Математичні головоломки й розваги» називається «Теорія груп і коси». І пам'ятається, свого часу я частенько захоплювався наведеними в цьому розділі способом робити той чи інший вибір в багатофакторних і варіативних ситуаціях. Гра така цікава.
Ситуація з книгою «Словник Лампріера» якраз і нагадала мені цю главу книги Гарднера і дозволила включити цю гру під час читання «Словника ...». Тобто просто під час читання роману (приблизно ближче до середини, коли, здається, вже всі основні смислові та змістовні шари оповіді позначилися і всі головні герої і персонажі прорізалися і матеріалізувалися) накреслив на аркуші паперу формату А4 чотири вертикальні лінії, у верхній частині кожної позначив заданий для цієї лінії «основи» смисловий шар, і потім внизу підставив хрестик, в спробі передбачити, яка саме смислова група і сюжетна лінія стане головною і основною, яка з тим, так би мовити, в кінці-кінців переможе. Відразу скажу, що не переміг ніхто (так само як ніхто і не програв) в цій суперечці з самим собою. Тому що Норфолк всіх обдурив і чесно вів до самого кінця роману всі чотири виділені мною змістові лінії, вплітаючи туди ще й жирну лінію міфологічну.
Аналогія з теорією груп і косами стосовно роману Норфолка дозволяє як би більш матеріально і зримо уявити собі конструкцію роману. Коли автор по черзі витягує на поверхню то лінію самого Джона Лампріера (відправляючи читача за часів Катерини II), то перекидаючи нас в самий перший рік XVII століття і погрожує в секрети і таємниці освіти Ост-Індської компанії, то перемикач переводить стрілки в роки облоги Ла- Рошелі (і часом здається, що ось-ось ми і тут зустрінемося зі славними мушкетерами - аж ні, автор не повівся на цю спокусу і відважна четвірка мушкетерів залишилася в романах Дюма), а то ми слідуємо за таємним урядом у вигляді Дев'ятки Каббали, починаючи зна коміться з ним не з моменту зародження цього таємного товариства, а ближче до актуальної ситуації і вже набагато пізніше опиняємося біля його витоків. Всі ці лінії періодично і спорадично пірнають углиб оповідання і потім знову опиняються на поверхні, і лінії качка (т. Е. Переходів від теми до теми) все густішим заповнюють книжковий простір, роблячи тканину розповіді все більш щільною і матеріальної. Тобто в результаті ми маємо перед собою як би якусь своєрідну літературну рогожку (як це приблизно виглядає можна подивитися на що додається картинці). Ну, це для образності, так би мовити.
Якщо говорити про цікавинки роману, то тут в моєму випадку ситуація двояка. Сам літературна мова роману здався мені дуже майстерним і образним (при всьому при тому, що перед нами не оригінальний англійський текст, а переклад) - були моменти, коли просто вчитувався і просочувався саме літературною основою книги. А ось подієвий ряд і вся фабула були набагато менш цікавими і набагато більш нудними (хоча якісь цікаві фактологічні пунктики іноді залучали). І часом (наприклад, в описі підземного Звіра або в історії з механічними ляльками-роботами) здавалося, що читати не Норфолка (хоча для мене це було тільки перше знайомство з автором і його творчий стиль я впізнати навряд чи зможу), а Чайна М'євіль - як-то багато спільного здалося мені в тому і в іншому. Хоча це були тільки лише скороминущі сплески свідомості і ніяких запозичення тут звичайно немає. Нікого ні від кого.
Щиро кажучи, набагато цікавіше і цікавіше було читати супроводжуючий і замикає книгу список приміток - ось вже куди з головою пірнув, воскрешаючи в пам'яті призабуті греко-римські міфологічні і просто окремі фактологічні моменти, а дещо і просто дізнаючись наново.
І найжирнішої і важливою точкою роману стало післямова від перекладача - власне кажучи вся аналітика книги і міститься тут. І хто якщо чого не зрозумів в романі (на кшталт мене), так обов'язково прочитайте цей коротенький етюд, багато відразу стає на свої місця.
А ось і додається картинка 